From Croatia with love

Моїм найдорожчим,
хто приніс стільки доброго,
з’явившись у моєму житті.

З усіх відомих мені країн, є єдина, котра об’єднює в собі, здається, абсолютно несумісні речі: французький шарм, середземноморську кухню, католицьку віру, але, при цьому, слов’янську мову та культуру, тисячолітню історію і сучасні проекти, війну і мир, і ця країна – Хорватія.

Дуже цікаве походження назви цієї країни. Згідно з однією з версій, слов’яни, котрі населяли ці землі у давнину, були язичниками і поклонялися Богу Сонця – Хорсу. За це їх назвали хорватами, тобто Хорватія – це країна Сонця. Найцікавіше те, що у нас спільні предки, адже білі хорвати населяли як територію України, навколо Карпатських гір, так і Балканський півострів.

Це був маленький ліричний відступ)) Насправді, щоб якомога краще познайомитися з країною, варто подорожувати машиною. Ми так і зробили. Спакували яскраві літні речі, воду, продукти, щоб мати, що там готувати і тим самим, зекономити і мінімально купляти там, адже ціни в Хорватії високі, забронювали готелі та віллу і поїхали).

Україна-Угорщина. Виїхали ми в п’ятницю, в 5 ранку до кордону України з Угорщиною. Кордон ми проїхали доволі швидко, адже вибрали не надто популярний контрольно-пропускний пункт – Вилок (на угорській – Уйлок). Далі слідувала дорога до Шіофоку, бо там ми забронювали готель, щоб переночувати, який вийшов нам по 15 євро з чоловіка.

Після кордону на найближчій заправці оплатили за автобан і поїхали далі. Біля 8 вечора ми приїхали в Шіофок, поселелись в готель і пішли відпочивати. Наш готель знаходився на самому березі Балатону. На наступний ранок Балатон був надто холодний і непривітний, якийсь сірий. Не було ані найменшого бажання поплавати.

Угорщина-Хорватія. Виїхали біля 8 ранку до моря. На контрольно-пропускному пункті між Угорщиною та Хорватією ми пробули близько 20-30 хвилин. Ми їхали двома машинами, тому довелось трошки почекати, поки перевірять наші паспорти. Поки їхали по автобану Угорщиною, нічого цікавого, крім полів з соняшниками не було. А от коли вже їхали на території Хорватії, то справді було цікаво. Мега круті дороги, побудовані високо в горах і навколо видніється море. Краса неймовірна. Численна кількість тунелів, збудованих за найкращими технологіями. Найдовший з них – 9 кілометрів.

Чим ближче спускались до моря, тим симпатичніші краєвиди нам відкривались. Користуючись навігатором, ми звернули з автобану і поїхали в м. Трибунь. Скажу відверто, спочатку ми не розуміли, куди попали, адже де-не-де, по дорозі, ми зустрічали повністю пусті та обстріляні будинки, які залишились там з 90-х років. Видовище не з кращих. Чим ближче ми приближались до нашої кінцевої зупинки, тим картинка ставала все веселіша: кругом будинки з гарною архітектурою, багато молоді та туристів, магазинчики, панувала класна атмосфера.

Наша вілла знаходилась майже в самому центрі м. Трибунь, мала свій басейн і озеленену територію. З чоловіка вийшло 110 євро за 8 днів проживання. У віллі було все необхідне: велика кухня з усією необхідною технікою, три спальні з двоспальними ліжками, в кожній кімнаті плазма та шафи-купе, санвузол. Все нове та чисте.

Море. Ми жили в 10 хвилинах від моря. Пляж гальковий, у морі де-не-де траплялися морські їжаки, тому, щоб уникнути неприємностей і травм на відпочинку, одразу ж придбали аква-взуття і плавати стало значно спокійніше та приємніше, з насолодою)) Пляж не був надто заселений туристами, більше для місцевих жителів, тому було достатньо місця та чисто. Вода, як завжди, в Адріатичному морі – найчистіша. Однак, як для мене, вона була трошки прохолодна (я полюбляю тепло)).

Саме містечко дуже затишне та спокійне. У Трибуні навіть є дорогий яхт-клуб, де можна було побачити пришвартовані яхти з прапорами з усього світу. Просто шикарні краєвиди, особливо, коли піднятися на оглядову площадку біля старовинної церкви.

Водіце. Ми знаходились на відстані декілька кілометрів від м. Водіце, тому вирішили заглянути і туди. Атмосфера така ж хороша, дуже багато молоді та туристів (тут знаходяться модні дискотеки), але чогось такого особливого, на що б можна було подивитись – немає.

Спліт. Де де, а в Спліті справді дуже гарно. Найперше, Спліт – найбільше місто в Далмації і друге по величині в країні після столиці – Загребу, а по друге, це місто – з 1700-літньою історією. Архітектура тут вражає. Варто відвідати: Хорватський національний театр, собор Св. Домнія, Ратушу і тд. Тут також чудова набережна, по якій варто прогулятися та насолодитися природою і прекрасним видом на море)) По рекомендаціям TripAdvisor ми знайшли прикольну кафешку з національними стравами. Обід коштував в районі 11 євро з чоловіка. Кухня в них теж смачна.

Море. В Трибуні ми багато гуляли по Старому місту, їли морозиво їхнього виробництва, куштували й інші страви, робили багато фотографій, бо природа там – живописна. Тиждень пройшов досить швидко і ми вирушили до Будапешту.

Будапешт. Скільки я не була в Будапешті, тут завжди знайдеться, куди піти, що подивитись, де поїсти. Він завжди залишається для мене загадкою. Ми ночували в Будапешті, забронювавши квартиру через Booking.com. Зранку ми ще хотіли погуляти по Будапешту і вертатись додому. В той день настільки сильний був дощ, що ми змокли аж до білизни, але, навіть, це не завадило нам ще раз насолодитись архітектурою, з’їсти угорських лангошів і пофотографуватись.

Угорщина-Україна. Дорога додому була трошки довгою, бо прийшлось довго стояти в черзі на кордоні. Угорська сторона швидко пропустила, а українська, як завжди, стопорила весь процес.

В підсумку: 11 днів, три країни, мільйон фотографій, а, найголовніше – незабутні емоції та безцінні години, проведені з рідними.

Не забувайте, що Ви можете побачити більше фотографій з моїх подорожей у  профілі в Intagram https://www.instagram.com/kristinalookbook/. Долучайтесь))

З любов’ю, Крістіна.