Трансфагарашан – вражаюча подорож до Трансильванії.
Близькість кордону з Румунією (125 км), спонукає спланувати кількаденну подорож на авто при першій ліпшій нагоді.
Ось і цього року, на День незалежності, було прийнято рішення відвідати найкрасивішу дорогу в світі (за версією одного з учасників команди Top Gear ), шосе DN7C що з’єднує Трансильванію та Валахію – Трансфагарашан
Для того, хто читав мої попередні розповіді, не секрет, що усе ближнє зарубіжжя ми відвідуємо на власному авто.
Окільки з компанією веселіше, ми запросивши своїх друзів і відправились у подорож.
Тривалість подорожі – 3 дні та дві ночівлі.
Усі свої автомобільні маршрути я планую завдяки картам від Google, розбиваю маршрут на частини, враховуючи зупинки в дорозі. Розрахункова тривалість переїзду від місця мого проживання до початку Трансфегерашського шосе складала 9 годин. У нас був попереду перетин кордону (від 1 до 3 годин), а також запланований проїзд із зупинкою через ущелину Біказ ,
я забронював ночівлю в одному з невеликих містечок по маршруту, скориставшись сайтом Booking.com (ну куди ж без нього 😉 ). І в принципі не прогадав, оскільки затримка на кордоні (3 години) та зупинка на фотосесію в ущелині змістила прибуття на нічліг із запланованої 18 на 21 годину.
У навігаторі було обрано найшвидший маршрут, тому подорож проходила по румунській глибинці, що було досить цікаво і колоритно.
Якість доріг, порівняно з українськими, досить прийнятна, хоча місцями теж попадались не залатані ямки.
Транспорту попутного і зустрічного було не багато, тому я отримав повне задоволення від кермування, встигаючи споглядати місцеві пейзажі.
Зупинились і на Червоному озері, повз яке проходив наш маршрут.
Звичайно ж, придбавши сувеніри.
Ось так, кілометр за кілометром, непомітно настали сутінки. О 21, придбавши деякі продукти в магазині, без проблем заселились на нічліг у завчасно заброньовану квартиру.
День другий – ВРАЖАЮЧИЙ.
Ранок наступного, недільного дня зустрів нас приємною сонячною погодою
До кінцевої точки, озеро Биля (рум. Bâlea) , нам потрібно було ще проїхати 4 години, з яких половина по рівнині, а далі по Трансфагарашану.
Приємні несподіванки трапляються – обабіч дороги, на полях, фермери залишили солому в циліндричному пакуванні, попутно була реалізована мрія дружини -літня фотосесія на соломі.
І ось на горизонті ми помітили гори
розпочалась найцікавіша частина подорожі- проїзд по шосе Трансфагарашан.
Із усіма зупинками (для фотографування) та затором (2 години) перед самим перевалом, ми проїхали усю дорогу DN7C ( її протяжність 152 км) майже за 7 годин.
Спочатку підйом йде лісистим серпантином і лиш місцями через прогалини видно глибоку ущелину
Молодшому сину було цікаво споглядати з висоти
Потім ліс закінчився і ми виїхали на гористе плато, на якому розкинулась всесвітньовідома частину серпантину. Перевал зустрічав нас хмарами.
Проїхавши приблизно 2/3 серпантину ми попали в затор (уже на горі з’ясувалось, що паркувальні майданчики переповнені, тому авто які під’їжджали мусили очікувати на вільні місця, закорковуючи тим самим проїзд, оскільки дорога має лише дві полоси – попутню та зустрічну).
Однак, користуючись затором, змогли детально розглянути місцевість та зробити безліч гарних фото.
Поки ми стояли в заторі
розпочалась гроза, пройшов дощ з градом і температура понизилась з 23 до 16 градусів. Але на момент, коли ми нарешті запаркували авто на перевалі світило сонечко і стало знову тепло. Це дозволило нам оглянути перевал та пофоткатись досхочу.
Не зважаючи на дату – 25 серпня, знайшли ми і сніг.
Поступово перемістились до озера Биля ( довідка з мережі: льодовикове озеро, розташоване на висоті 2034 м над рівнем моря в горах Фегераш, в центральній частині Румунії, в Чарджиньоара, округ Сібіу).
Завершили фотосесію, придбали сувеніри і вирушили далі,попереду був довготривалий спуск до дамби
Самого перевалу, в повному розумінні слова немає, оскільки після місця зупинки, ми в’їхали в тунель і виїхали на іншому боці скелястої гряди. Краєвиди там не менш вражаючі.
Знову дорога запетляла серпантином
і через декілька кілометрів, скелясті кручі змінились хвойним лісом.
Несподівано, обабіч дороги, ми помітили ось такого ведмедика, він просто сидів у траві і почісував пузо. Певне щойно пообідав.
З поміж дерев проглядало водосховище,
а дорога все петляла і петляла лісовими схилами, випробовуючи наше терпіння в очікуванні дамби.
Аж ось, нарешті і вона.
Споглядання цієї рукотворної величі вражає.
Вид на ущелину з висоти дамби:
На цьому другий день подорожі майже добіг до завершення. Далі був ще двогодинний переїзд та зупинка на ночівлю у придорожньому мотелі, який ми не бронювали, а просто зупинились коли стемніло. Ми подорожували туристичним регіоном, тому практично в кожному селі є будинки в яких здають кімнати для туристів, про це свідчить безліч вивісок обабіч дороги.
Для більш наглядного розуміння краси природи додам посилання на відео розповідь Антон Птушкин
День третій – дорога до дому.
У цей день жодних цікавих місць ми відвідувати не планували, оскільки на дорогу до дому (разом з 2 годинами на перетин кордону) було заплановано 10 годин. Однак проїжджаючи повз замок Бран компанія дружно заявила, що потрібно хоча б сфоткатись і випити кави.
Ось такою була наша подорож.
Стосовно фінансових витрат – подорож не затратна.
Вартість проживання для двох коливається від 100 до 150 лей за номер
(курс продажу в обміннику на кордоні – 1 румунський лей = 6,2 грн) , ціни на пальне лиш на 10 – 15 відсотків вище від українських. Обід на двох (перше, друге, салат) приблизно 80 – 100 лей.
Вигідніше розраховуватись банківською картою, оскільки курс 5,95 (користувався картою Приватбанку).
Хоча готівку варто теж мати, оскільки за житло можуть карту не прийняти.
Як щось згадаю – допишу. Будуть питання – задавайте, відповім.
No, I haven’t had that experience before, but if you are interested check out this link: Percetakan Murah Jakarta
Just added this blog to my favorites. I enjoy reading your blogs and hope you keep them coming! Percetakan Online Jakarta