Трансфагарашан – вражаюча подорож до Трансильванії.

Близькість кордону з Румунією (125 км),  спонукає спланувати кількаденну подорож на авто при першій ліпшій нагоді.

Ось і цього року, на День незалежності, було прийнято рішення відвідати найкрасивішу дорогу в світі (за версією одного з учасників команди Top Gear ), шосе  DN7C  що з’єднує Трансильванію та Валахію – Трансфагарашан

Для того, хто читав мої попередні розповіді, не секрет, що усе ближнє зарубіжжя ми відвідуємо на власному авто.

Окільки з компанією веселіше, ми запросивши своїх друзів і відправились у подорож.

Тривалість подорожі – 3 дні та дві ночівлі.

Усі свої автомобільні маршрути я планую завдяки картам від Google, розбиваю маршрут на частини, враховуючи зупинки  в дорозі. Оскільки тривалість переїзду від місця мого проживання до початку Трансфегерашського шосе складала 9 годин, а у нас був попереду перетин кордону (від 1 до 3 годин) і проїзд через ущелину Біказ ,

ми запланували ночівлю  в одному  невеликому  місті по маршруту,  скориставшись сайтом Booking.com (ну куди ж без нього 😉 ).   І в принципі не прогадали, оскільки затримка на кордоні (3 години) та зупинка на фотосесію в ущелині перемістила прибуття на нічліг з 18 на 21 годину.

Оскільки було обрано найшвидший маршрут, то довелось проїхатись по румунській глибинці, що було досить цікаво і колоритно.

Якість доріг, порівняно з українськими, досить прийнятна, хоча місцями теж попадались не залатані ямки.

Транспорту попутного і зустрічного було не багато, тому я отримав повне задоволення від кермування, встигаючи споглядати місцеві пейзажі.

Зупинились і на Червоному озері, повз яке проходив наш маршрут.

Звичайно ж, придбавши сувеніри.

Ось так, кілометр за кілометром, непомітно ми зустріли вечір і о 21, придбавши деякі продукти в магазині, без проблем заселились на нічліг у квартиру.

День другий – ВРАЖАЮЧИЙ.

Ранок наступного, недільного дня зустрів нас приємною сонячною погодою

До кінцевої точки, озеро Биля (рум. Bâlea) , нам потрібно було ще проїхати 4 години, з яких половина по рівнині, а далі по Трансфагарашану.

Приємні несподіванки трапляються – обабіч дороги, на полях, фермери залишили солому в циліндричному пакуванні, попутно була реалізована мрія дружини – фотосесія на соломі.

І ось на горизонті з’явились гори

розпочалась найцікавіша частина подорожі- проїзд по шосе Трансфагарашан.

Із усіма зупинками (для фотографування) та затором (2 години) перед самим перевалом, ми проїхали усю дорогу DN7C  ( її протяжність 152 км) майже за 7 годин.

Спочатку підйом йде лісистим серпантином і лиш місцями через прогалини видно глибоку ущелину

Молодшому сину було цікаво споглядати з висоти

Потім ліс закінчився і ми виїхали на гористе плато, на якому можна було спостерігати всесвітньовідому частину серпантину. Перевал зустрічав нас хмарами.

Проїхавши приблизно 2/3 серпантину ми попали в затор (уже на горі з’ясувалось, що оскільки паркувальні майданчики переповнені, то авто які під’їжджали мусили очікувати на вільні місця, закорковуючи тим самим проїзд, оскільки дорога має лише дві полоси – попутню та зустрічну).

Однак, користуючись затором, змогли детально розглянути місцевість та зробити безліч гарних фото.

Поки ми стояли в заторі

розпочалась гроза, пройшов дощ з градом і температура понизилась з 23 до 16 градусів. Але на момент, коли ми нарешті запаркували авто на перевалі світило сонечко і стало знову тепло. це дозволило нам оглянути перевал та пофоткатись досхочу.

Не зважаючи на дату – 25 серпня, знайшли ми і сніг.

Поступово перемістились до озера Биля ( довідка з мережі: льодовикове озеро, розташоване на висоті 2034 м над рівнем моря в горах Фегераш, в центральній частині Румунії, в Чарджиньоара, округ Сібіу).

Завершили фотосесію, придбали сувеніри і вирушили далі,попереду був довготривалий спуск до дамби

Самого перевалу, в повному розумінні слова немає, оскільки після місця зупинки, ми в’їхали в тунель і виїхали на іншому боці скелястої гряди. Краєвиди там не менш вражаючі.

Знову дорога запетляла серпантином

і через декілька кілометрів, скелясті кручі змінились хвойним лісом.

Несподівано, обабіч дороги, ми помітили ось такого ведмедика, він просто сидів у траві і почісував пузо. Певне щойно пообідав.

З поміж дерев проглядало водосховище,

а дорога все петляла і петляла лісовими схилами, випробовуючи наше терпіння в очікуванні  дамби.

Аж ось, нарешті і вона.

Споглядання цієї рукотворної величі вражає.

Вид на ущелину з висоти дамби:

На цьому другий день подорожі майже добіг до завершення. Далі був ще двогодинний переїзд та зупинка на ночівлю у придорожньому мотелі, який ми не бронювали, а просто зупинились коли стемніло.  Ми подорожували туристичним регіоном, тому практично в кожному селі є будинки в яких здають кімнати для туристів, про це свідчить безліч вивісок обабіч дороги.

Для більш наглядного розуміння краси природи додам посилання на відео розповідь Антон Птушкин

День третій – дорога до дому.

У цей день жодних цікавих місць ми відвідувати не планували, оскільки на дорогу до дому (разом з 2 годинами на перетин кордону) було заплановано 10 годин. Однак проїжджаючи повз замок Бран компанія дружно заявила, що потрібно хоча б сфоткатись і випити кави.

Ось такою була наша подорож.

Стосовно фінансових витрат – подорож не затратна.

Вартість проживання для двох коливається від 100 до 150 лей за номер

(курс продажу в обміннику на кордоні – 1 румунський лей =  6,2 грн) , ціни на пальне лиш на 10 – 15 відсотків вище від українських. Обід на двох (перше, друге, салат) приблизно 80 – 100 лей.

Вигідніше розраховуватись банківською картою, оскільки курс 5,95 (користувався картою Приватбанку).

Хоча готівку варто теж мати, оскільки за житло можуть карту не прийняти.

Як щось згадаю – допишу. Будуть питання – задавайте, відповім.

Поділитися у соціальних мережах:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on VK
VK

Вам також може сподобатися ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *